Переваги та проблеми рівневих письмових робіт

Один із головних принципів, закладених у Державному стандарті початкової загальної освіти, — орієнтація освітньої системи на дитячу особистість, її розвиток.
Відомий педагог В. Сухомлинський розглядав навчання не як простий процес передачі знань, а як складні людські стосунки.
Навчання, як і виховання, — доброзичлива, творча взаємодія вчителя й учня. Це діалог двох рівних партнерів, у якому немає місця страху. Учень, особливо той, який відстає у навчанні, має бути впевнений, що учитель зацікавлений у його особистісному зростанні, бачить найменші успіхи, радіє разом з ним.
Практика доводить, що особистісно-розвивальна спрямованість освіти неможлива без диференційованого навчання. Найбільш гуманного і доступного для кожного вчителя  є диференціація у звичайному класі, яка спрямована як на реабілітацію відстаючих у навчанні, так і на стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності.
Враховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності різний, необхідно сконструювати рівневі завдання для школярів з різними навчальними можливостями. Такі завдання мають поєднати навчальний процес усього класу з допомогою учням, які повільніше сприймають матеріал, і постійним вдосконаленням сильніших учнів. Отже, основне призначення диференційованих завдань у тому, щоб знаючи і враховуючи індивідуальні відмінності у навчальних можливостях школярів, забезпечити для кожного з них оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи. Потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога, щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем, бо темпи просування є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей.
Способи використання системи рівневих завдань різняться своєю навчальною метою і місцем у структурі уроку. Спільним є те, що всі вони  передбачають засвоєння всіма учнями способів здобуття знань з поступовим переходом від простіших завдань до складніших. Завдання  необхідно  добирати так, щоб вести учнів від репродуктивної діяльності до творчої.
Індивідуалізація навчання має розв’язати основні питання: запобігти відставанню слабко встигаючих і забезпечити розвиток здібностей усіх учнів відповідно до їх навчальних можливостей. Так, наприклад,  можна використовувати тести,  які складаються з трьох частин.
Перша частина – актуалізація опорних знань. Друга частина – основна, в якій користуючись різноманітними способами допомоги (надрядковими записами, знаками, стрілками, схемами, зразками, пам’ятками, теоретичними довідками) учні самостійно готуються до виконання без підказки основного завдання, яке виділене рамкою. Третя частина – ряд творчих завдань з поступовим ускладненням, виконання яких створює умови для якнайповнішого використання потенційних можливостей кожного учня.
Сильніші учні встигають зробити всі завдання до даної теми, слабші – підготовчу і основну частину. Особливо ефективно використовувати такий матеріал для парної і групової роботи.
Диференціювати потрібно і домашні завдання. Як стверджує багаторічна практика, домашні завдання сприяють формуванню загальних навчальних умінь і навичок, поглибленню та розширенню знань, розвитку творчих здібностей учнів.
Ефективність домашніх завдань молодших школярів можна значно підвищити, якщо в системі уроків вони диференціюватимуться за рівнем складності і самостійності.
Однак, учителеві слід обережно оцінювати домашні завдання, бо під час вибору посильного завдання школярі можуть виконати складніші. Всі домашні завдання повинні бути тренувальними вправами, підготовкою до тематичної контрольної роботи.
Домашні завдання перевіряти обов’язково, але оцінювати за бажанням учнів для гуманного ставлення до найслабших, які відчувають довіру вчителя і охоче беруться за виконання складніших завдань з меншою мірою допомоги на наступних уроках. Так усі учні крок за кроком самостійно підходять до виконання основного завдання без будь-якої допомоги.
За такого підходу відпадає необхідність батьківської опіки, коли школярі не можуть без допомоги виконати найпростіші домашні завдання. Під час виконання диференційованих домашніх робіт від нижнього рівня до вищого в учнів формується загальні навчальні уміння і навички, зокрема, вміння працювати самостійно з посібником. Водночас створюються умови для розвитку творчих здібностей сильніших школярів через виконання творчих завдань з поступовим їх ускладненням.
Цільовими орієнтирами рівневої диференціації є пристосування навчання до особливостей різних груп учнів і навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей. Рівнева диференціація із застосуванням навчального змісту має свої переваги і недоліки. До недоліків відносять: розподіл дітей за рівнями розумового розвитку як негуманний, при цьому принижується гідність “слабких” дітей, зростає їх зневір’я, знижується рівень мотивації “слабких” дітей, перекомплектування руйнує класні колективи. А перевагами є: усунення зрівнялівки з її орієнтацією на міфічного “середнього” учня, підвищення рівня викладання завдяки відсутності відстаючих, усунення часових гальм для розвитку обдарованих, підвищення рівня мотивації тощо.
Рівневі завдання є давно відомим і ефективним засобом здійснення індивідуального підходу в організації навчальної діяльності, але їх застосування в масовому педагогічному досвіді залишається слабо освоєним. Зокрема, на багатьох уроках спостерігається перевага фронтальних видів робіт, невміння діагнозувати можливості учнів і вчасно вносити відповідні зміни у складність, темп, способи їх роботи, чимало вчителів використовують рівневі завдання епізодично, працюють за спрощеною схемою: сильним учням дають більше за обсягом і складніші завдання, а слабшим – менше і простіші. Це зумовлено насамперед не систематичністю роботи, невмінням змінювати складність завдань відповідно до розвитку учнів.
Ось чому, окреслюючи шляхи і прийоми диференціації навчальної діяльності школярів, необхідно дотримуватися певних вимог, які сприятимуть ефективному застосуванню рівневих завдань. Сюди належать:

• систематичне застосування диференційованих завдань. Але не можна перетворювати всі завдання у стандарт. Для цього неодмінно треба враховувати мету уроку, готовність учнів до роботи;
• проведення перспективного аналізу : для чого плануються завдання, чому їх необхідно використовувати саме на даному етапі уроку, як продовжити цю роботу на наступних уроках;
• використання диференційованих завдань, індивідуальних і групових;
• слід чітко передбачити варіанти завдань, дібрати підказки, як зорові опори під час виконання вправ, складніші завдання для здібних дітей;
• завдання пропонувати кількома варіантами, що полегшує підготовку до уроків, перевірку завдань після кожного етапу уроку;
• передбачати обсяг завдань, щоб всі учні змогли одночасно їх закінчити. Хронометрування за допомогою реле часу допомагає виховувати у дітей уміння раціонально використовувати кожну хвилину;
• вміння передбачати труднощі, що виникають під час виконання завдання;
• складання таких рівневих завдань, які б давали можливість створити однакові умови для всіх учнів, тобто, щоб і слабкий зміг перейти до складнішого завдання;
• моделюючи диференційовані завдання для класу, слід враховувати індивідуально-психологічні особливості школярів і добирати таки види робіт, які б забезпечували якісне засвоєння навчального матеріалу, формували стійкі уявлення і навички, не зупиняли ріст сильних учнів та підіймали середніх і слабших до рівня сильних;
• завжди пам’ятати, що центральне місце в досягненні навчальної мети належить системі вправ. Лише за умови, що їх види, послідовність і кількість взаємопогоджені, відповідають характеру засвоєння матеріалу, можна досягти високої якості кінцевих результатів. Тому для диференційованих завдань можна повністю використовувати друкований дидактичний матеріал, вправи підручника, в якому дібрано завдання в такій послідовності, що найбільше відповідають логіці вироблення потрібних навичок та умінь;
• не слід забувати, що втомлюваність дітей на третьому і четвертому уроках значно підвищується, тому слід уникати виконання тривалих й одноманітних за способом виконання.

У межах уроку вчитель має так застосувати диференційовані завдання, щоб здійснювався перехід колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних.  Незалежно від здібностей, школярі беруть участь у виконанні завдань дедалі зростаючої складності. Так поступово навіть слабкий учень зможе відчути підвищення рівня своїх знань.
Без сумніву, міцне і свідоме засвоєння матеріалу можливе за правильної організації навчально-виховного процесу, коли кожен учень зайнятий виконанням завдання, яке має певну складність, але посильне для нього.  Саме за таких умов здійснюється розвиток пізнавальних можливостей та інтересу до навчання.
Таким чином, кожен учитель має передбачати таке навантаження, щоб запобігти відставанню слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання здібностей сильних. Будувати процес навчання так, щоб усі без винятку учні оволоділи обов’язковим рівнем знань, умінь і навичок, які визначені шкільною програмою. Адже критерій ефективності уроку – це не кращі відповіді окремих учнів, а добрі знання всіх.